Nazywam się Natalia Trochym - po moim mężu. Kiedyś miałam inne nazwisko: Prychodko - po ojcu. Mama przywiodła mnie na świat pod zimowe gwiazdy. Od tamtej pory czuję te gwiazdy nad sobą i czasem nawet po nich nawiguję... Czasem się gubię - ale nie gwiazdy są temu winne: po prostu mam zły wzrok i po ciemku nie widzę nic oprócz gwiazd. A w świetle i w okularach widzę wszystko, co trzeba (wszystko, co chcę).
Dlatego, mądrzejąc z wiekiem , już nie chodzę sama w ciemnościach. Więc droga wydaje się prostsza. Ale ta kręta droga też mi się podobała, chociaż czasami chciałam z niej zejsć, jak z biegu maratońskiego.
Jestem fatalistką. Wierzę w przeznaczenie i w ogóle - wierzę. To mnie ratuje. Jestem naiwna i niepraktyczna, nie umiem żyć na tym świecie - ale próbuję (może kiedyś się nauczę). Naprawdę nie lubię pisać mojej krótkiej biografii, bo jest naprawdę bardzo długa.
Więc w skrócie: urodziła się 26 stycznia 1967 r. w mieście Chmielnicki, ukończyła szkołę średnią i szkołę muzyczną, studiowała w Instytucie Medycznym, ukończyła Uniwersytet Lwowski. Pracowała jako pielęgniarka operacyjna, webmaker, kierowniczka dziecięcego studia tłumaczeń literackich, wykładowca w alma mater. Obecnie - redaktorka, tłumaczka, dyrektorka wydawnictwa "Dzhezva". Mieszkam we Lwowie.
Całe życie piszę - wierzę i prozę. Autorka 7 zbiorów oryginalnych i około 30 wydań tłumaczonych.
Tłumaczę z języka angielskiego, polskiego, litewskiego, białoruskiego, czeskiego, gruzińskiego.
Laureat nagrody Rylsky'ego (2009) za przekład powieści Salmana Rushdiego „Dzieci północy”.
Matka trójki dzieci, babcia sześciorga wnucząt.
Наталя Трохим. Біографія
Мене звати Наталя Трохим - по чоловікові. Раніше називалася інакше: Наталя Приходько - по татові. Але, як би там не було, мама привела мене на світ під зимові зорі. Відтоді чую ті зорі над собою і навіть, може, шукаю по них дорогу... Буває, збиваюся на манівці - але зорі не винні: просто зір у мене поганий, і в темряві я геть нічого не бачу, крім зір. А при світлі та ще й в окулярах я бачу все, що треба (все, що хочу).
Тому, ставши з віком розумнішою (обачнішою), ніколи не ходжу в темряві сама - тільки при світлі. Відтоді дорога здається прямішою. Але і крива дорога теж подобалася мені, хоча й хотілося інколи з неї зійти, як з марафонської дистанції.
Я - фаталістка. Вірю в долю, і взагалі я - вірю. Це мене рятує. Я наївна і непрактична, не вмію жити в цьому світі - але стараюся (може, колись навчуся). Дуже не люблю писати свою коротку біографію, бо вона в мене насправді дуже довга. Але спробую.
Отже: я народилася 26 січня 1967 року в місті Хмельницькому, закінчила загальноосвітню і музичну школу, вчилася в медінституті, закінчила Львівський університет. Працювала санітаркою оперблоку, вебмейкером на фірмі, керівником дитячої літературно-перекладацької студії, викладачем в alma mater. Зараз - редактор, перекладач, директор видавництва "Джезва". Живу у Львові.
Все життя пишу - вірші і прозу. Авторка 7 оригінальних збірок і приблизно 30 перекладних видань.
Перекладаю з англійської, польської, литовської, білоруської, чеської, грузинської.
Лауреат премії Рильського (2009 р.) за переклад роману Салмана Рушді "Опівнічні діти".
Мама трьох дітей, бабуся шістьох внуків.